24 липня 2026 року Върховният административен съд (Вищий адміністративний суд) Республіки Болгарія ухвалив остаточне рішення, яким підтвердив незаконність та скасував частину положень затвердженої Міністерською радою «Програми надання гуманітарної допомоги та інтеграції переміщених осіб з України, яким надано тимчасовий захист».

I. Передісторія

02.05.2025 р. на офіційному вебсайті Міністерської ради – pris.government.bg [1] – було опубліковано Постанову, якою на підставі ч. 2 ст. 2 Закону про притулок і біженців було затверджено нову Програму надання гуманітарної допомоги та інтеграції переміщених осіб з України, яким надано тимчасовий захист у Республіці Болгарія (далі відповідно – «Постанова» та «Програма»).

Програма набрала чинності 01.05.2025 р. Згідно з новою Програмою, переміщені особи з України, яким було надано тимчасовий захист після 24.02.2022 р. і які не належать до визначеної групи ризику, мали право скористатися цією Програмою одноразово на строк до 60 календарних днів. У Програмі було визначено критерії, за якими особа відноситься до групи ризику й на цій підставі має право на розміщення протягом усього строку дії тимчасового захисту – до 04.03.2026 р.

Після прийняття Програми тисячі українців із тимчасовим захистом у країні зіткнулися з низкою труднощів – як у зв'язку з поданням документів для участі в новій Програмі, так і насамперед щодо визначення строку можливого проживання та належності до так званої «групи ризику», що давала право на перебування до 04.03.2026 р.

У своїй статті «Розділені сім’ї та відмова в притулку: Хто залишається поза межами нової Програми гуманітарної підтримки та інтеграції переміщених осіб з України?» Фонд доступу до прав (ФАР) детально висвітлив усі проблемні положення Програми, зокрема щодо найвразливіших верств – дітей. Важливим кроком на шляху до захисту прав та інтересів осіб із тимчасовим захистом став судовий позов про скасування Постанови Міністерської ради про затвердження Програми, поданий постраждалими особами за правової допомоги та представництва Фонду ФАР.

II. Судове рішення

У результаті розгляду цього позову 19.02.2026 р. Върховният административен съд ухвалив рішення [2], яким скасував Постанову Міністерської ради Республіки Болгарія про затвердження Програми в частині, що стосується критеріїв віднесення дітей до «групи ризику». Суд встановив, що оскаржувані норми, які стосуються дітей та сімей з дітьми, суперечать національному та європейському законодаству, зокрема національному визначенню вразливих осіб, а також міжнародним стандартам у сфері захисту прав дитини.

Вищий суд зазначив: «У п. 5.1, підп. "а" розділу "V. Групи ризику" Програми визначено категорію осіб, що належать до групи ризику, а саме: дитина віком від 0 до досягнення 12 років у супроводі одного з батьків або іншої повнолітньої особи, яка здійснює догляд за дитиною за дорученням. Встановлена таким чином категорія осіб повністю суперечить визначенню, наведеному в § 1, п. 17 Додаткових положень Закону про притулок і біженців, що призводить до протиправного звуження кола осіб, які мають відноситися до групи ризику, а саме дітей віком від 0 до 12 років за умови, що їх супроводжує лише один із батьків або інша повнолітня особа... Крім того, запроваджена Програмою вимога щодо супроводу дитини лише одним із батьків порушує основоположний принцип єдності сім’ї. Сім'я є основними осередком суспільства та природним середовищем для забезпечення благополуччя її членів, насамперед дітей. Як випливає з преамбули Конвенції про права дитини, яка прийнята, ратифікована, опублікована та є чинною для Республіки Болгарія, і відповідно до ч. 4 ст. 5 Конституції має пряму дію, для повного та гармонійного розвитку особистості дитина повинна зростати в сімейному оточенні. Зі ст. 8 Європейської конвенції з прав людини (ЄКПЛ) також випливає, що право на повагу до сімейного життя визнане фундаментальним правом людини, захист якого є обов'язком держави. Це нормативне визнання зв'язку між дитиною та батьками має природну психологічну основу, і його порушення може призвести до незворотних наслідків для психологічного благополуччя як дитини, так і її батьків».

Рішення Върховния административен съд було оскаржене Міністерською радою Республіки Болгарія в касаційному порядку до розширеного колегіального складу з п'яти суддів Върховния административен съд.

Остаточне рішення Върховния административен съд

Рішенням № 8318 від 24.07.2026 р. у справі № 3958/2026 р. [3] колегія у складі п’яти суддів I палати ВАС відхилила касаційну скаргу Міністерської ради як необґрунтовану та залишила в силі рішення від 19.02.2026 р.

Колегія з п'яти суддів підтвердила висновки суду першої інстанції про те, що оскаржувані норми п. 5.1, підп. «а» та п. 5.2, підп. «а» Програми суперечать нормативно-правовим актам вищої юридичної сили.

Суд окремо наголосив, що під час прийняття Програми Міністерська рада була зобов'язана дотримуватися як національного законодавства, так і права Європейського Союзу у сфері тимчасового захисту.

Також ВАС зазначив, що обов'язок держави забезпечувати доступ до належного проживання осіб із тимчасовим захистом випливає як із ч. 1 п. 3 ст. 39 Закону про притулок і біженців, так і зі ст. 13 Директиви 2001/55/ЄС.

Особливу увагу суд приділив необхідності збереження єдності сім’ї. У справі встановлено, що для дітей, які перебувають за межами країни походження, підтримання зв'язку та спільне проживання з обома батьками має критично важливе значення, а примусове розділення сім'ї призводить до істотного порушення найвищих інтересів дитини.

Рішення колегії з п'яти суддів є остаточним і оскарженню не підлягає.

III. Значення

Це стратегічна перемога не лише для позивачів, серед яких є батьки та неповнолітні діти, а й для всіх переміщених сімей у Болгарії, які стикаються з юридичними та адміністративними перешкодами під час отримання допомоги та житла.

Рішення має вагомі наслідки для практичного застосування політики підтримки переміщених осіб у Болгарії:

• Поновлює права значної кількості сімей з дітьми, які були безпідставно виключені з Програми гуманітарної допомоги;
• Підтверджує, що умови надання підтримки не можуть обмежувати доступ на основі формальних вікових чи освітніх критеріїв, які створюють дискримінаційний дисбаланс;
• Утверджує принцип, за яким захист дітей та право на сімейне життя мають бути провідними засадами під час розробки та реалізації соціальних програм та програм інтеграції.

Таким чином, ухвалене рішення є важливим кроком у захисті прав осіб із тимчасовим захистом, що підкреслює важливу роль неурядових організацій як ефективного правового посередника та захисника прав громадян. Висловлюємо вдячність нашим донорам і партнерам за довіру та підтримку — цей успіх є результатом спільних зусиль, спрямованих на утвердження справедливості та рівного доступу до прав і послуг.

[1] https://pris.government.bg/document/6d69bf743388f6a39ebd340a91111fb6

[2] https://info-adc.justice.bg/courts/portal/edis.nsf/e_act.xsp?id=2597351&code=vas&guid=1297780429

[3] https://info-adc.justice.bg/courts/portal/edis.nsf/e_act.xsp?id=2659066&code=vas&guid=1272788627